Психологічні притчі

05.Лис.2019
Психологічні притчі

Притча про щастя

Сиділо Щастя в ямі. Проходив повз чоловік, побачив Щастя і попросив у нього багато грошей. Щастя виконало його прохання – і він пішов щасливий. Проходив другий чоловік, побачив Щастя і попросив красиву дівчину за дружину. Щастя виконало і його прохання – і він пішов щасливий зі своєю красунею дружиною. Одного разу до ями підійшов молодий хлопець. Він подивився на Щастя, але не став нічого вимагати, а запитав:

– Тобі-то, Щастя, чого хочеться?

– Вибратися звідси, – відповіло Щастя.

Хлопець допоміг йому вибратися і пішов своєю дорогою. А Щастя … побігло за ним.

Про чисті помисли

Одна подружня пара переїхала на нову квартиру.Вранці, щойно прокинувшись, дружина зиркнула у вікно й побачила сусідку, яка вивішувала випрану білизну.— Поглянь, яка брудна білизна у неї, — сказала вона чоловіку.Але той читав газету й не звернув уваги на слова жінки.— Напевно, у неї погане мило або вона зовсім не вміє прати. Варто було б її навчити цій справі.І кожного разу, коли сусідка розвішувала білизну, дружина дивувалася, яка вона брудна.Одного прекрасного ранку, поглянувши у вікно, вона вигукнула:— О!

Сьогодні білизна чиста! Певно, навчилася нарешті прати!— Та ні, — сказав чоловік, — просто я нині встав рано і помив вікно.

Так і в нашому житті: усе залежить від вікна, через яке ми дивимося на світ.

І перш ніж наводити критику на інших, необхідно переконатися, що наші серця й помисли чисті.

Жадібність і щедрість

– Жадібність, ей, Жадібність, дай велику каструлю!

– Не дам, самій мало!

– Жадібність, ей, Жадібність, дай каструлю поменше!

– І поменше не дам!

– Жадібність, ей, Жадібність, дай тоді найменшу!

– Сказала, що не дам, значить, ніяку не дам!

– Ну, не хочеш, як хочеш! На тобі тоді пиріжок!

– Давай! А чому тільки один? Ти ж, адже, Щедрість!

– Так я й хотіла тобі побільше дати. А ти посудини не дала!

 Так Жадібність сама себе і покарала…

Дорожіть часом!

Один чоловік постійно працював, не знаючи відпусток, і накопичив собі багатства на мільйони доларів. Він вирішив, що нарешті візьме собі рік відпочинку від роботи і поживе в розкоші, яку може собі дозволити. Але не встиг він прийняти це рішення, як до нього спустився ангел смерті. Будучи професійним торговцем, чоловік вирішив будь-яким способом умовити продати йому хоч трохи часу:

– Дай мені три дні життя, і можеш взяти третину мого багатства.

Ангел не погоджувався.

– Гаразд, тоді два … ні… три мільйони! Дай мені всього один день, щоб я зміг насолодитися красою землі і провідати родину, яку через вічну зайнятість давно не бачив.

Але ангел був непохитний.

      Тоді чоловік став благати дати йому хоча б пару хвилин, щоб написати синові прощальну записку.

       Це бажання було задоволено.

 Бідно, але не погано

Чжуан-цзи, одягнутий в залатаний полотняний халат, взутий у сандалії, підвязані нитками, проходив повз правителя царства Вей.

 —Як же погано вам живеться, шановний! — здивувався цар.

 — Я живу бідно, але не погано, — відповів Чжуан-Цзи. — Мати Шлях(Дао) і його силу і не перетворювати їх в життя — ось що означає жити погано. Одягатись в залатаний халат і носити діряве взуття — це означає жити бідно, але не погано. Це називаєтсья «народитись в недобрйи час». Чи доводилось вам бачити, ваша високосте, як лазить по деревам велика мавпа? Вона без особливих зусиль вилазить на кедр чи камфорне дерево, швидко стрибає з гілки на гілку так, що лучник не встигає прицілитись у неї. Однак, потрапивши в зарості колючого терену, вона ступає боком, незграбно і озираєтсья по сторонам, часом втрачаючи рівновагу. І справа не в тому, що їй доводиться докладати більше зусиль чи, що м’язи її ослабли. Просто вона потрапила  в непідходяще для неї оточення і не може показати все, на що вона здатна.

 Так і людина: варто їй опинитись біля дурного володаря та чиновників, то навіть якщо вона дуже хоче жити по доброму, чи зможе вона досягти бажаного.

Сповнений марнославства

Один астроном, який був марнославним і вважав себе  неперевершеним знавцем своєї науки, відвідав, подорожуючи, мудреця Куш’яра, вчителя Авіценни. Однак Куш’яр, вислухавши астронома, відмовився його навчати. Коли дуже засмучений вчений зібрався йти, Куш’яр сказав:

— Ваша впевненість у тому, що ви так багато знаєте, зробила вас схожим на посудину, до країв наповнену водою. Як і ця посудина, ви не в змозі вмістити в себе ще щось. Однак, наповнює вас лише марнославство, і насправді ви пустий, що б ви не відчували.

Прийняти себе

Одного разу король зайшов до саду та побачив дерева, кущі та квіти, які в’янули та гинули. Дуб сказав, що помирає тому, що не може бути таким високим, як сосна. Коли король звернувся до сосни, то дізанвся, що вона сохне тому, що не може давати виноград подібно виноградній лозі. А лоза гинула тому, що не може квітнути, наче троянди…

Невдовзі король знайшов одну рослину, яка звеселила його серце: була свіжа та квітуча. Після розпитувань він отримав таку відповідь:

«Я вважаю це саме собою зрозумілим, адже коли ти посадив мене, ти хотів отримати радість.

 Якби ти хотів дуб, виноград або сосну — ти посадив би їх. Тому я думаю, що не можу бути нічим  іншим, крім того, що я є. І я намагаюсь розвивати свої кращі якості».

Судження

В селі жив дуже бідний старий, але навіть королі заздрили йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Королі пропонували йому небачену ціну за коня, але старий завжди відповідав:

— Цей кінь — не кінь для мене. Він особистість. А як можна продати особистість, товариша?

Старий бідував, але не продавав коня. І ось одного разу коня не стало в стійлі. Зібрались  всі люди села та казали:

 — Ти старий дурень! Ми знали, що колись кінь щезне, було б краще продати його. Яке лихо…

 — Не заходьте занадто далеко в судженнях, кажучи так. Просто кажіть, що коня не має на місці, — казав старий — Такий факт! Все інше – судження. Що це є, нещастя чи благословіння, я не знаю, це тільки фрагмент. Хто знає,що має статись?

Люди сміялись з старого. Вони завжди знали, що він трохи дивакуватий. Але через дві неділі, вночі, кінь повернувся. Його не вкрали, він просто утік на волю. Та це ще не все, він привів з собою  дюжину коней. Люди знову зібрались і казали:

— Старий був правий. Це не лихо. Тепер зрозуміло, що це було благословіння.

 — Знову ви заходите далеко в судженнях. Просто кажіть, що кінь повернувся.Хто знає, благословіння це чи навпаки? — спокійно відповідав старий. — Це тільки фрагмент. Ви прочитали одне слово з виразу. Як ви можете оцінити цілу книгу?

На цей раз люди багато не говорили, але в середині себе вирішили, що він не правий: дванадцять чудових коней!

В старого був єдиний син, котрий почав привчати коней до сідла. За тиждень він упав з коня та зламав обидві ноги. Люди зібрались знову, і знову судили:

— Ти довів свою правоту! Яке лихо. Твій єдиний син — каліка, а ти на старість залишився без опори. Тепер ти ще бідніший, ніж був.

 — Ви одержимі судженнями. Не заходьте так далеко. Скажіть тільки, що син зломав ноги. Ніхто не знає не щастя це чи благословіння. Життя приходить шматочками, а більшого нам не дано.

        Так сталось, що через декілька тижнів розпочалась війна, і всі юнаки села пішли до армії. Залишився тільки син старого тому, що він був каліка. Все село плакало, бо це була вирішальна битва, і всі знали, що більшість молодих людей не повернеться. Вони прийшли до старого та казали:

              — Ти був правий, тепер беззаперечно зрозуміло, що це було благословіння. Що ж, твій син каліка, але зате він з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову мовив:

 — Ви продовжуєте жити судженням. Ніхто цього не знає! Просто кажіть, що ваші сини придатні йти до війська, а мій син — ні. Тільки Бог, Абсолют, знає: нещастя це чи благословіння…

Виконання бажань

В Індіі у раю — дерево виконання бажань. Як тільки сядеш під таким деревом, будь-яке бажання негайно буде виконано. Не має жодної затримки, ніякого часового проміжку між бажанням та його реалізацією. Один чоловік мандрував і випадково потрапив у рай.

Цей чоловік був втомленний, і ліг спати під  таким деревом. Коли він прокинувся, відчув голод та подумав про їжу. І миттєво нізвідки з”явились смачні страви. Він був такий голодний, що не роздумуючи звідки це все, почав відразу їсти, а їжа була така смачна…

       Потім, коли голод минув, в нього виникло бажання чогось випити. В раю немає заборон — з”явилось чудове вино. Лежачи у затінку дерева, спокійнесенько попиваючи вино, відчуваючи прохолодний подих райського вітерця, він почав дивуватися:

— Що це трапилось? Що відбувається? Може я сплю? Або тут є привиди, котрі шуткують зі мною?

І привиди з”явились, вони були жахливі — саме такі,якими він і уявляв.

 Чоловік затремтів і подумав:

— Зараз вони мене точно уб’ють.

І вони його убили…

Чашка кави

Група випускників, успішних і кар’єрних, прийшли в гості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим найрізноманітнішими чашками – порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими і простими, і дорогими, і вишуканими.

Коли випускники розібрали чашки, професор сказав:

— Якщо ви помітили, усі дорогі чашки розібрані.  Ніхто не вибрав простих і дешевих. Бажання мати для себе тільки краще і є джерелом ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Іноді вона просто дорожча, а іноді навіть приховує те, що ми п’ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було кавою, а не чашкою. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім почали розглядати, кому яка чашка дісталася. А тепер подумайте: життя — це кава, а робота, гроші, суспільство — це чашки. Це всього лише інструменти для збереження Життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого Життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком кави. Насолоджуйтеся своєю кавою!У найщасливіших людей немає всього кращого. Але вони витягають усе краще з того, що є. Щастя в тому, щоб хотіти те, що в тебе є. А не в тому, щоб мати те, чого хочеш.

Без бажань

Хуей-Ші запитав Чжуан-Цзи:

—  Чи може людина зовсім нічого не відчувати, не мати ніяких бажань?

—  Може, — відповів Чжуан-Цзи.

—  А чи можна її тоді назвати людиною?

—  Ти не розумієш, що таке почуття, — відповів Чжуан-Цзи. – Я говорю про людину, яка не шкодить своєму тілу, потураючи пристрастям. Вона приймає життя так як є і дозволяє йому текти своєю колією.

—   Але якщо людина не покращує того, що дало життя, як вона може проявити себе у цьому світі?

—  Дао зробило людину такою ,яка вона є, Небо дало їй тіло, а сама вона, не потураючи пристрастям, не зробить зла своєму тілу. От і все! А ти прив’язуєш свій дух до зовнішніх речей, які не мають до тебе відношення, а всередині витрачаєш життєву силу. Притулись д одерева і співай! Облокотись на стіл та спи! Небо дало тобі тіло і наповнило його життям, а ти втомлюєш своє тіло в безкінечних непотрібних суперечках та розмовах.

Дві свічки

– Шкода мені тебе… – сказала незасвічена свічка своїй запаленій подрузі. – Короткий твій вік. Ти весь час гориш, і незабаром тебе не стане. Я набагато щасливіша за тебе. Я не горю, і, отже, не тану; лежу спокійно на боці і проживу дуже довго. Твої ж дні полічені.

Відповідала палаюча свічка:.

– Я анітрохи не шкодую про це. Моє життя прекрасне й сповнене значення. Я горю, і віск мій тане, але від мого вогню запалюється безліч інших свічок, і мій вогонь від цього не убуває. Я світлом розганяю морок ночі; радую очі дитини на святі; оздоровляю повітря біля ліжка хворого, бо збудники хвороб не виносять живого вогню; або підношуся символом молитовного устремління людини. Хіба коротке життя моє не прекрасне?

І мені шкода тебе, незасвічена моя сестро. Жалюгідна твоя доля. Ти не виконала свого призначення; і що з твоєю душею – вогнем? Так, ти пролежиш в цілості довгі роки, але кому ти потрібна така, і яка радість і користь від тебе? Право, краще горіти, ніж спочивати, тому що в горінні – життя, а у сплячці – смерть. І ти жалієш мене, що я скоро згорю і перестану жити, але ти в твоїй бездіяльності й не починала жити, і так і помреш, не почавши. А життя пройде повз.

Так говорили дві свічки.

Виконані бажання

Алло, здрастуйте! Можу я поговорити з Богом?

– Здрастуйте! З’єдную!

– Здрастуй, Душа моя! Я уважно слухаю тебе!

– Господи, попереду Різдво! Прошу Тебе, виконай мої бажання!

– Звичайно, дорога, все, що завгодно! Але спочатку, я тебе з’єднаю з відділом виконаних бажань: постарайся зрозуміти, які ти допускала помилки в минулому!

… Металевий голос в трубці: “Почекайте, будь ласка, зараз з’єднаємо з оператором відділу бажань”… Чекаю…

– Вітаю вас! Що б ви хотіли дізнатися?

– Здрастуйте! Мене до вас перенаправив Господь, і сказав, що перш ніж загадувати нові бажання, добре б прослухати колишні.

– Зрозуміло, хвилиночку… А, ось! Всі бажання душі. Ви слухаєте?

– Так, уважно.

– Починаємо з останнього року:

1) Набридла ця робота! (Виконано: робота набридла!)

2) Чоловік не звертає уваги! (Виконано: не звертає!)

3) Ой, мені б трохи грошей! (Виконано: грошей – трохи!)

4) Подруги – дурепи! (Виконано: вони – дурепи!)

5) Мені б хоч якусь квартирку! (Виконано: на 10 поверсі під самим дахом, дах тече. Просила “якусь”!)

6) Мені б хоч якусь маленьку машинку! (Виконано: отримай “Запорожець” кудлатого року)

7) Ой, ну хоч би у відпустку, хоч абикуди (виконано: до свекрухи на дачу, їй якраз робоча сила була потрібна)

8) Ну що таке, ніхто квітів не подарує (виконано: не подарує!)

Продовжувати? Тут приблизно на рік читання!

– Ні, ні, все зрозуміла! Перенесіть мій дзвінок на Творця!

– Господи, я все зрозуміла! Я буду відслідковувати кожну думку, навіть найменшу! Я прошу Тебе завжди посилати мені позитивні думки! Я прошу Тебе допомогти мені зрозуміти, що Ти мені завжди допомагаєш і все виконуєш! А зараз я хочу як слід подумати. Можна передзвонити пізніше?

– Звичайно, дорога! Коли завгодно!

Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже: «Ти не знаєш, що таке погане життя.» І дасть тобі долю в десятки разів гіршу. Що б не сталося, говори: «Добре живу!» Тоді Бог скаже: «Ти не знаєш, що таке хороше життя!» І дасть тобі долю в десятки разів кращу.

Розбита склянка

 Візьми склянку.

– Взяв.

– Впустив її і подивився, що з нею трапилося.

– Вона розбилася…

– А тепер попроси вибачення і подивись, чи стане вон а знову цілою. Пробач мені – це просто слова.

Не треба вести себе так, щоб потім треба було просити пробачення. Можна попросити пробачення, але при цьому ні краплі не каятися у скоєному. Язиком взагалі можна робити багато зла. І ціла річ завжди буде відрізнятися від розбитої, як би її не склеювали потім. І не треба виправдовувати себе: ну я ж вибачився, тобто виконав свій обов’язок. Ця притча не вчить того, що пробачити не можна, а вчить саме НЕ ОБРАЖАТИ, тобто подивитися збоку на те, що робиш.

Стався дбайливо до почуттів іншої людини!

Ми всі потрібні

Одного разу в маленькому містечку побудували церкву. Усі жителі міста ходили і насолоджувалися красою цієї церкви.

Але на верхівці, в дошках даху, один маленький цвяшок чув усі похвали і розмови про церкву.
Він чув, що люди хвалили усі частини церкви, але нічого не казали про нього. Про всі частини говорили: про арки, про хрест, про дзвіницю, про все говорили… Але ніхто ні словечка не сказав про цвях…

«Якщо я такий незначний, то я тут нікому не потрібен», — подумав цвях і вискочив з дошок, до яких він був прибитий.

В ту ж ніч, коли він дізнався про свою непотрібність і вискочив, падав сильний дощ. На місці, де вже не було цвяха, стала роз’їжджатися черепиця, і через утворену дірку почала проникати вода.

Уся церква була залита водою. Фарба стекла зі стін, Біблія була зіпсута, а всі прекрасні мозаїки позмивалися.
Ось так стається із-за одного цвяха. Все руйнується. Хоча багато хто нас не хвалить, хоч ми й невідомі, проте всі ми потрібні.

Поділитися щастям

-Що це в тебе в руці?

– Щастя.

– Чому таке маленьке?

– Воно тільки моє. Таке променисте та красиве.

– Так. Чудове!

– Хочеш шматочок?

– Напевно…

– Давай долоньку. Я поділюся.

– Ой! воно таке… тепле…

– Подобається?

– Дуже, дякую!

– Близьким людям ніколи не говорять “дякую”.

– Чому?

– Вони завжди все розуміють і без слів. По очах.

– А чужі?

– Чужі говорять “дякую” таким же чужим. Прийде час, і ти це зрозумієш.

– Знаєш, мені набагато краще, коли щастя в руці…

– Так завжди буває.

– А якщо я з кимось поділюся?

– У тебе додасться твого.

– Чому?

– Сам не знаю. Тільки потім воно стане ще теплішим.

– А руки об нього обпекти можна?

– Руки обпікають об заздрість. Об щастя їх обпекти не можна.

– Знаєш, я знаю з ким поділитися цим дивом.

– Я радий цьому.

– Тоді…

– Саме так, побачимося ще. Поділися ним. Адже так багатьом його не вистачає…

Чи є в людини душа?

Два студенти розговорилися, і тут один з них раптом заявив:

– Та немає ніякої душі у людини: її існування ніхто не довів!

– Так ти у нас, значить, бездушний?

– Так, немає її в мене.

– Тоді до тебе слід ставитися як до… речі?

– З чого це раптом?

– Шкільне правило: одухотворене – “хто”, неодухотворене – “що”.

Люди з відкритою душею бачать, до чого ж величезне щастя, що ми всією своєю сутністю можемо зануритися в прекрасне, вбирати найяскравіші фарби, відчувати смак життя, з подивом захоплюватися красою створеного Богом світу, дарувати іншим радість, любити… і дякувати Йому за все!…

Для цієї зірки

Чоловік ішов берегом і раптом побачив хлопчика, який піднімав щось з піску і кидав в море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морських зірок. Вони оточували його з усіх боків. Здавалося, на піску мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів.

 – Навіщо ти кидаєш ці морські зірки у воду? – Запитав чоловік, підходячи ближче.

 – Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття.

 – Але це ж просто нерозумно! – Закричав чоловік. – Озирнись! Тут мільйони морських зірок, берег просто всіяний ними. Твої спроби нічого не змінять!

 Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався, кинув її в море і сказав:

–       Ні, мої спроби змінять дуже багато … Для цієї зірки.

Шепіт

        Їхав якось молодий чоловік на новому блискучому “Ягуарі” у прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом побачив він дітей, що сидять біля дороги. Після того як він, обережно об’їхавши їх, зібрався знову набрати швидкість, він раптом почув, як в машину вдарився камінь. Молодий чоловік зупинив машину, вийшов з неї і, схопивши одного з хлопчаків за комір, почав його трясти з криком:

– Паршивець! Якого біса ти кинув у мою  машину камінь! Ти знаєш, скільки коштує ця машина?!

– Вибачте мені, – відповів хлопчик. – У мене не було наміру заподіяти шкоду вам і вашій машині. Справа в тому, що мій брат – інвалід, він випав з коляски, але я не можу підняти його, він занадто важкий для мене. Вже кілька годин ми просимо допомоги, але жодна машина не зупинилася. У мене не було іншого виходу, окрім як кинути камінь, інакше ви б теж не зупинилися.

Молодий чоловік допоміг хлопчику посадити інваліда в крісло, намагаючись стримати сльози і придушити підступили до горла ком. Потім він пішов до своєї машини і побачив вм’ятину на новенькій блискучої дверцятах, що залишилася від каменя.

 Він їздив на цій машині багато років і всякий раз казав “ні” механікам, які пропонували відремонтувати вм’ятину, тому що вона постійно нагадувала йому: якщо ти проігноруєш шепіт, в тебе полетить камінь.

Цінність часу

Уявіть, що у вас є банківський рахунок, на який щоранку виплачують $86 400. Але цей баланс не переноситься на наступний день. Тобто, кожного вечора банк забирає з вашого ранку все те, що ви не змогли витратити за день. Що б ви робили? Використовували б кожен цент, правда? Кожен з нас має такий банк. І це – ЧАС. Кожного ранку ви отримуєте 86 400 секунд. Кожної ночі, час, який ви не використали для певних цілей, вичерпується як втрачений. Він не переноситься на наступний день. Перевищити баланс не можна, тож кожного ранку для вас відкривається новий рахунок. А кожної ночі все невикористане згоряє.
Ви повинні жити теперішнім і користуватися тим балансом, який маєте. Інвестуйте в розумом, щоб отримати здоров’я, радість і успіх!
Час пливе!  Живіть достойно.

Щоб зрозуміти цінність ОДНОГО РОКУ, уявіть себе студентом, що провалив курс.
Щоб зрозуміти цінність ОДНОГО МІСЯЦЯ, уявіть себе матір’ю, що передчасно народила дитину.
Щоб зрозуміти цінність ОДНОГО ТИЖНЯ, уявіть себе редактором щотижневика.
Щоб зрозуміти цінність ОДНІЄЇ ГОДИНИ, уявіть себе закоханими, що чекають на зустріч.
Щоб зрозуміти цінність ОДНІЄЇ ХВИЛИНИ, уявіть себе людиною, що запізнилася на потяг.
Щоб зрозуміти цінність ОДНІЄЇ СЕКУНДИ, уявіть себе особою, яка щойно уникнула нещасного випадку.

Щоб зрозуміти цінність ОДНІЄЇ МІЛІСЕКУНДИ, уявіть себе спортсменом, що виграв срібну медаль на Олімпіаді.

   Цінуйте кожну СВОЮ мить! І цінуйте ще більше, коли проводите її з кимось особливим, з тим, хто цього заслуговує. І пам’ятайте: час ні на кого не чекає.
Вчорашнє – це вже історія. Що буде завтра – таємниця. Сьогодення – це дар. Ось чому його і називають “теперішнім подарунком”. 

Як зберегти насіння

Великий король хотів вибрати спадкоємця зі своїх трьох синів. Всі вони були близнюками, розумними і хоробрими, і вибрати було складно. Він порадився з мудрецем, і той дав йому ідею. Король попросив прийти всіх трьох синів, дав кожному сумку квіткового насіння і сказав, що відправляється в багаторічне паломництво. І хто краще збереже за час його відсутності насіння, той і стане спадкоємцем.

Перший син, недовго думаючи, поклав насіння в залізний сейф. Другий подумав: «Якщо покласти його в сейф, воно помре». Він пішов до магазину, продав його і вирішив купити таке ж, коли батько повернеться. Третій же син пішов у сад і висипав насіння скрізь, де було вільне місце.

Через три роки батько повернувся. Перший син дістав з сейфа мертве, закисле насіння. Батько сказав: «Це не моє насіння. Моє було здатне розквітнути, а це ніколи не зацвіте». Другий син кинувся в магазин, купив насіння і підніс його батькові. Але батько сказав: «Це не моє насіння. Я розводив рідкісний сорт». А третій син повів батька в сад, де цвіли тисячі квітів. І син сказав: «Це те насіння, яке ти мені дав. Як тільки воно дозріє, я зберу його і поверну тобі».

– Ось мій спадкоємець! – проголосив король.

Любов подібна квітам. Любов не можна запасти або накопичити. Якщо вона зацвіла в тобі, то її потрібно віддавати. Чим більше ти її віддаєш, тим більше вона зростає.

Два струмки

 Маленький хлопчик, гуляючи з батьками по лісу, побачив чистий струмок. Він напився свіжої води, а потім – заради забави – взяв в руки гілочку і почав мутити воду в струмку. Дно струмка було піщаним, і тому на поверхню відразу піднявся пісок, опале листя і різне сміття. Колись прозора вода стала непридатна для пиття. Малюкові швидко перестало подобатися вглядатися в брудну воду струмка. Він кинув туди гілочку і побіг до мами.

А десь високо в горах інший хлопчик так само бавився з гірським струмочком. Він теж хотів помутити воду гілочкою. Але дно струмка було кам’янистим, і він зламав гілочку і побіг далі, нічого не добившись. Потік був чистий, як і раніше.

      Подібно цьому, деякі люди зовні здаються добрими і чуйними, як чистий струмок. Але спробуй хоч ненавмисно образити таку людину і побачиш, як з дна душі спливуть зарозумілість, дріб’язковість, гординя і старі образи, подібно твані і сміттю в струмку лісовому. Коли ж людина постійно повчаться в Слові Божому і про святе думає, то поступово приклад смирення Христового загартовує доброчесну людину смиренням і великим терпінням, об які, як тростинки об камінь, ламаються всяка людська злість і ворожість. 

Гра почуттів

Кажуть, що одного разу зібралися в одному куточку землі разом всі людські почуття і якості…

Коли НУДЬГА позіхнула вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: “А давайте грати в хованки!?…

ІНТРИГА підвела брову:

– Хованки? Що це за гра??…

БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один з них, наприклад, ВОНО, жмуриться, закриває очі і лічить до мільйона, тоді як інші ховаються. Той, хто буде знайдений останнім, стане жмуритися наступного разу і так далі…

ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так стрибала, що переконала СУМНІВ, ось тільки АПАТІЯ, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь в грі.

ПРАВДА вважала за краще не ховатися, тому що врешті-решт її завжди знаходять.

ГОРДІСТЬ сказала, що це абсолютно безглузда гра (її нічого окрім себе самої не хвилювало). 

А БОЯГУЗСТВУ дуже не хотілося ризикувати…

– Раз, два, три…- почало рахунок БОЖЕВІЛЛЯ…

Першою сховалася ЛІНЬ, вона сховалася за найближчим каменем на дорозі, ВІРА піднялася у небеса, а ЗАЗДРІСТЬ сховалася в тіні ТРІУМФУ, який власними силами вмудрився  підійнятися на верхівку найвищого дерева.

БЛАГОРОДСТВО дуже довго не могло сховатися, оскільки кожне місце, яке воно знаходило, здавалося ідеальним для його друзів…

Кришталево чисте озеро – для КРАСИ.

Розщелина дерева – так,… це для СТРАХУ.

Крило метелика – для ЧУТТЄВОЇ НАСОЛОДИ.

Подув вітерця – адже це для СВОБОДИ! І воно замаскувалося в промінці сонця.

ЕГОЇЗМ, навпаки, знайшов тільки для себе тепле і затишне містечко…

БРЕХНЯ сховалася на глибині океану (насправді вона сховалася у веселці)…

ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ зачаїлися в жерлі вулкана…

ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ… навіть не пам’ятаю, де вона сховалася, так це і не важливо…

Коли БОЖЕВІЛЛЯ долічило до 999999, ЛЮБОВ все ще шукала де б їй сховатися, але все вже було зайняте. Але раптом вона побачила чудовий трояндовий кущ і вирішила сховатися серед його кольорів.

– Мільйон, – злічило БОЖЕВІЛЛЯ і почало шукати…

Першою воно, звичайно ж, знайшло ЛІНЬ. Потім почуло, як ВІРА сперечається з БОГОМ, а про ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ воно дізналося по тому, як тремтить вулкан

Потім БОЖЕВІЛЛЯ побачило ЗАЗДРІСТЬ, то здогадалася, де ховається ТРІУМФ…

ЕГОЇЗМ і шукати було не потрібно, тому що місцем, де він ховався, став вулик бджіл, які вирішили вигнати непрошеного гостя…

У пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитися до струмка і побачило КРАСУ. 

СУМНІВ сидів за огорожею, вирішуючи, з якого ж боку йому сховатися… 

Отже всі були знайдені: ТАЛАНТ – в свіжій і соковитій траві, ПЕЧАЛЬ – в темній печері, БРЕХНЯ – у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану). Ось тільки ЛЮБОВ знайти не могли…

БОЖЕВІЛЛЯ шукало за кожним деревом, в кожному струмочку, на вершині кожної гори і, нарешті, віно вирішило подивитися в трояндових кущах, і коли розсовувало вітки, почуло крик…

Гострі шпильки троянд поранили ЛЮБОВІ очі…

БОЖЕВІЛЛЯ не знало що і робити, почало вибачатися, плакало, благало, просило вибачення і як спокуту своєї провини пообіцяло ЛЮБОВІ стати її поводирем… 

Притча про глухого сліпого та німого

Прийшли глухий, сліпий і німий до Бога.

– Скажи, Господи, за що нам таке нещастя?

– Тобі, – сказав Бог глухому, – за те, що ти ніколи нікого не слухав і не хотів слухати, крім себе. Тепер ти нікого не чуєш, і ніщо тобі вже не заважає слухати власні речі і думки.

– Тобі, – звернувся Всевишній до сліпого, – за те, що ти нікого і нічого не хотів помічати, крім себе і своїх потреб. Тепер ти позбавлений від необхідності бачити те, що не бажав бачити.

– А тобі, – продовжив Господь, вказуючи на німого, – дана можливість помовчати, бо переговорити і вислухати тебе було неможливо.

Ви всі отримали , – сказав Бог їм, – що хотіли, чому ж ви не радієте, а сумуєте?

Але нещасні не відповіли. Ніхто з них не припускав, що щастя, про яке вони так мріяли, обернеться горем.

Потрібно пам’ятати, що вуха дані людині, щоб чути і слухати, зір – щоб дивитися і бачити, а мова – щоб спілкуватися, розуміти через мову іншого і бути зрозумілим.

Вихід із скрути

Одного разу в одного селянина провалився в колодязь осел. Прибіг селянин на крик осла і сплеснув руками: “Як же витягнути його?” Подумав, що неможливо витягнути і вирішив: “Осел все одно вже старий, йому вже недовго залишилося жити, все одно збирався придбати молодого осла. Та й колодязь майже висохлий, все одно збирався його закопати й викопати новий колодязь в іншому місці – значить так і бути – і ослика закопаю, щоб не було чути запаху розкладання “. Він почав закидати землю в колодязь. Осел, зрозумів що загине і почав видавати страшний крик, але потім затих. Після декількох кидків землі селянин вирішив подивитися, що там унизу відбувається. Він був дуже здивований побачивши як веде себе осів. Кожен шматок землі, що падав на його спину, осел струшував і приминав ногами. Дуже скоро ослик показався нагорі і вистрибнув з колодязя!

 Проблеми в нашому житті – це навчальні ситуації, які допомагають нам стати сильніше. 

 А Ви як сприймаєте свої проблеми?

Притча про оптимізм

Жили-були маленькі жабенята, які організували змагання з бігу. Їх мета була забратися на вершину вежі. Зібралося багато глядачів, які хотіли подивитися на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками. Змагання розпочалися … Правда те, що ніхто з глядачів не вірив, що жабенята зможуть забратися на вершину вежі.

Чутні були такі репліки: «Це занадто складно. Вони ніколи не заберуться на вершину. Немає шансів! Вежа занадто висока ». Маленькі жабенята почали падати. Один за іншим … За винятком тих, у яких відкрилося друге дихання, вони стрибали усе вище і вище. Натовп все одно кричала «Занадто важко! Жоден не зможе це зробити! »Ще більше жабенят утомилися й упали. Тільки ОДИН піднімався все вище і вище. Той єдиний не піддався! Він один, який, приклавши всі зусилля, забрався на вершину! ТОДІ всі жабенята захотіли дізнатися, як йому це вдалося? Один учасник запитав, як же цьому жабеняті, який дістався до вершини, вдалося знайти у собі сили? виявляється – Переможець був глухою!

Ніколи не слухайте людей, які намагаються передати свій песимізм і негативний настрій, вони забирають у вас ваші найзаповітніші мрії та бажання!

А Ви вірите в себе і в свої сили?

Суха гілка

Один з учнів запитав учителя:

– Якщо мене хто-небудь ударить, що я повинен робити?

Учитель відповів:

– Якщо на вас з дерева впаде суха гілка й ударить вас, що ви повинні робити?

Учень сказав:

– Що ж я буду робити? Це ж проста випадковість, простий збіг, що я виявився під деревом, коли з нього упала гілка.

Учитель сказав:

– Так робіть те ж саме. Хтось був божевільний, був у гніві, і вдарив вас. Це все одно,що гілка з дерева впала на вас. Помоліться за цю людину і йдіть своїм шляхом.

Притча про життя

Учень запитав у свого духовного наставника:
– Учителю, допоможи мені! Я дуже хочу бути мудрою і успішною людиною. Але в мене не виходить!
Учитель вирішив проаналізувати ситуацію і навіть довідатися докладніше, де причина таких думок:
– Чому ти так вирішив? – запитав вчитель.
– Мені бракує у житті мудрості. Багато рішень, що їх приймаю, на жаль, виявляються не вірними. Ось, наприклад, місяць тому переді мною був вибір, куди поїхати відпочивати: в гори чи до моря.
– І що саме ти вибрав?
– Я поїхав в гори.
– Чудове рішення, – сказав вчитель.
– Я теж так думав, – зітхнув учень. – Але весь місяць мого відпочинку в горах йшов дощ. А мої друзі тим часом чудово відпочили біля моря. І чому я не поїхав з ними? І такі ситуації часто відбуваються у моєму житті, – продовжував учень. – Учитель, підкажи, як мені стати мудрішим?
Учитель подумав і відповів:
– Це дуже легко: просто повір у свій вибір!
Будь-яке рішення, яке ми приймаємо – правильне! Ти ж не знаєш, що могло б трапитись з тобою на морі. Можливо, ти б підхопив якусь хворобу і пролежав би весь відпочинок у ліжку. Все дуже відносно. У кожному випадку важливо завжди займати активну позицію і вчасно приймати хоч якесь рішення. Будь-яке рішення краще, ніж відсутність любого рішення! Ми ніколи не дізнаємося, на скільки кращою є та дорога, якою ми не пішли…

Шлях

– Чи важкий шлях до просвітлення?
– Він і не важкий,і не легкий.
– Чому?
– Тому що нема ніякого шляху.
– Як же тоді дійти до цілі?
– Не потрібно нікуди йти. Це шлях без відстані. Припинити йти,і ти досягнеш цілі…

Чому люди кричать коли сваряться?

Професор психології Кембриджського університету якось запитав у своїх учнів:

– Чому, коли люди сваряться, вони кричать?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?

Учні пропонували свої відповіді, але жодна з них не влаштувала професора. Зрештою він пояснив, чому це відбувається:

– Коли люди незадоволені один одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Для того щоб покрити цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Чим сильніше вони сердяться, тим голосніше кричать.

А що відбувається, коли люди закохуються? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо. Тому що їхні серця знаходяться дуже близько, і відстань між ними зовсім маленька. А коли закохуються ще сильніше, що відбувається? – Продовжував професор. – Вони не говорять, а тільки перешіптуються і стають ще ближчими у своїй любові.
В кінці навіть перешіптування стає їм не потрібним. Вони тільки дивляться один на одного і все розуміють без слів. Таке буває, коли поруч двоє люблячих людей.

Так от, коли сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися один від одного, не вимовляйте слів, які ще більше збільшують відстань між вами. Тому що може прийти день, коли відстань стане така велика, що ви не знайдете зворотного шляху.

Як навчити дітей бути щасливими

Ось вона, найцінніша сімейна мудрість.

Одного разу йшов по дорозі старий мудрий чоловік, розглядав природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неймовірно великий тягар. Було помітно, як у нього від такої тяжкості підкошуються ноги.

– Чому ти прирікаєш себе на такий тяжкий труд і страждання? – Запитав старець.

– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, – відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід – заради батька, батько – заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх дітей.

– А хтось у вашій родині був щасливим? – Поцікавився мудрий співрозмовник.

– Поки ще ні, але діти й онуки точно стануть щасливими! – Мрійливо промовив чоловік.

– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! – Зітхнув старий мудрий чоловік. – Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити щастю дітей. Це і буде твій найцінніший подарунок.

Кожен чи ніхто

Є четверо людей, яких звуть Кожен, Хтось, Будь-хто та Ніхто. Була важлива робота, яку необхідно було виконати, і Кожного попросили її виконати.

     Кожен був переконаний, що Хтось її може виконати. Будь-хто міг би її виконати, та не виконав Ніхто.

     Хтось розсердився через це, бо це була робота Кожного. Ніхто не усвідомив, що Кожен звинуватив когось, коли Ніхто не зробив того, що Будь-хто міг зробити.

Якщо не Я, то хто?

Одного разу людям довелося розбирати величезні завали каміння, які закривали дорогу до цілющого водного джерела. Каміння було важким і гострим, воно до крові кололо і дряпало руки, тому люди намагалися вхопити малі й округлі камінчики, щоб було легше носити. І лише один чоловік щоразу обирав найважче і найнезручніше каміння. Ніс його, напружуючи всі свої сили, навіть інколи здавалося, що він от-от упаде. Але після недовгого відпочинку, він знову і знову робив так самою. Товариші запитали його: «Для чого ти працюєш так важко? Можна ж брати і маленькі каміння». Здивовано подивившись на них, чоловік відповів: «Але ж каміння все одно треба переносити все, бо інакше ми не доберемося до води! І чим швидше ми розгребемо велике каміння, тим легше ми зробимо собі. Отже, хтось все одно має взяти на себе важку роботу, тож нехай це буду Я!!!».

Про морську зірку

Якось одна людина йшла вздовж берега моря. Вона помітила, що за ніч на берег море викинуло величезну кількість морських зірок і равликів.

     Вдалені вона побачила, як хтось танцює на пляжі. Здивована тим, що хтось так радіє життю, людина підійшла ближче.

     Людина побачила, що це дитина. Маленька дівчинка старанно збирала на березі морських зірок і кидала їх у море. Від подиві людина на мить зупинилася, а потім запитала: «Навіщо ти кидаєш у море морських зірок?» «Якщо я залишу їх на березі, − відповіла дівчинка, − сонце висушить їх і вони вмруть. Я кидаю їх у море, тому що хочу, щоб вони жили».

     Людина замислилась, вражена словами дівчини, але потім, згадавши, скільки миль морського узбережжя вона пройшла, вигукнула: «Та ж їх, цих зірок, тут, на березі, мільярди! Що ти можеш змінити?»

     Дівчина на хвилину замислилася, а потім повільно нахилилася, підняла ще одну зірку і кинула її в море. Потім повернулася до людини і, усміхнувшись, сказала: «можливо, ви й праві, але саме для цієї зірочки я змінила життя».

Мораль: Я сподіваюся, що ви своїм теплом, співчуттям та підтримкою зможете змінити життя інших людей на краще. І навіть якщо це буде життя однієї людини − це вже велика справа. Будемо, як сонце, яке світить і для здорових, і для хворих, тобто для всіх.

Даремні зусилля

Одного разу берегом моря йшов чоловік. День був чудовий. Яскраво світило сонечко, тихо плескотіли хвилі, з гучними вигуками кружляли чайки. Милувався чоловік краєвидом, озираючись навкруги, і раптом помітив незрозуміле видовище. Прямо перед ним невеличка людська постать виконувала дивний танок. Це була маленька дівчинка, яка почергово нахилялася і щось брала у руки, підводилась і кидала «щось» якомога далі у море. Вона бігала навколо себе, явно поспішаючи. Чоловік зацікавився, підійшов ближче і питає: «Що ти робиш?» «Рятую маленьких морських зірок від палючих променів сонця. Якщо їх не кинути у воду, вони не доживуть до припливу», − відповіла дівчинка, ні на хвилину не перериваючи роботи. «Ти робиш марудну і невдячну справу, − відповів їй чоловік, − цих зірок тут тисячі, сонце пече немилосердно, час летить дуже швидко, ти все одно їх усіх не врятуєш!». «Ну той що! − знизала плечима дівчинка − Принаймі оцю я встигла врятувати!» − і з цими словами вона взяла до рук чергову морську зірку і кинула її далеко у море.

Історія про ліхтар

Мета: показати значення чіткого висловлювання думки для її розуміння.

     Це сталося в ті часи, коли на вулицях міст не було освітлення. Якось уночі мер зіштовхнувся з городянином. Тоді мер віддав наказ, щоб ніхто не виходив уночі без ліхтаря. Наступної ночі мер знову зіштовхнувся із цим городянином.

− Ви не читали мого наказу? − запитав мер сердито.

− Читав, − відповів городянин. − от мій ліхтар.

− Але в ліхтарі у вас нічого немає.

− У наказі про це не згадувалося.

     Уранці з’явився новий наказ, що зобов’язував у разі виходу вночі а вулицю вставляти в ліхтар свічку. Увечері мер знову налетів на того ж городянина.

− Де ліхтар? − закричав мер.

− Ось він.

− Але в ньому немає свічки!

− Ні, є. Ось вона.

− Але вона не запалена!

− У наказі нічого не сказано про те, що треба запалювати свічку.

     І мерові довелося видати ще один наказ, який зобов’язував громадян запалювати свічки в ліхтарях, виходячи вночі на вулицю.

Тачка

Мета: мотиви, що спонукають трудитися.

Троє чоловіків, напружуючись щосили, везуть важкі тачки з каменями. Перехожий ставить кожному з них те саме запитання:

− Що ти робиш?

Перший відповів:

− Везу цю кляту тачку.

Другий відповів:

− Заробляю собі на хліб.

Третій же вимовив:

− Будую місто.

Притча про блакитного коня

Мета: показати правила слухання співрозмовника і до чого можуть приводити ситуації, в яких не дослухуєш співрозмовника.

     Один цар відправив гінця до царя сусідніх земель. Гонець запізнився й, поспішно вбігши до тронної зали, задихаючись від швидкої їзди, почав викладати доручення свого владики:

− Мій володар… звелів сказати вам, щоб ви дали йому… блакитного коня із чорним хвостом… а якщо ви не дасте такого коня, то…

− Не бажаю більше слухати! − перебив цар захеканого гінця. − Передай своєму государеві, що в мене немає такого коня, а якби він був, то…

     Тут він запнувся, а гонець, почувши ці слова від царя, який був другом його владики, злякався. Він вибіг з палацу, стрибнув на коня й помчав назад доповідати своєму володарю про зухвалу відповідь. Коли цар вислухав таке повідомлення, він страшенно розгнівався й оголосив сусідові війну.

     Вона тривала довго − багато крові було пролито, багато земель спустошено − воєнні дії дорого обійшлися обом сторонам.

     Нарешті обидва царі, виснаживши скарбницю й війська, погодилися на перемир’я, щоб обговорити свої претензії одне до одного.

     Коли вони почали переговори, другий цар запитав першого:

− Що ти хотів сказати своєю фразою: «Дай мені блакитного коня із чорним хвостом, а якщо не даси, то…»?

− Я хотів сказати: «… надішли мені коня іншої масті». От і все. А що ти хотів сказати своєю відповіддю: «Немає в мене такого коня, а якби він був, то…»?

− А я хотів відповісти: «… якби він був, то неодмінно послав би його в подарунок моєму доброму сусідові». От і все.

Небеса і пекло

Один молодий воїн прийшов до мудрої літньої людини й запитав її: «О мудрець, розкрий мені таємницю життя. У чому різниця між небесами й пеклом?»

     Мудрець на мить замислився і відповів: «Ти молодий дурень. Як людина, подібна до тебе, може зрозуміти таке? Ти занадто неосвічений».

     Почувши таке, молодий воїн розлютився: «та за такі слова я готовий тебе просто вбити!» − закричав він і дістав меч із піхов, щоб покарати мудреця. У цю ж мить мудрець сказав: «Оце і є пекло». Почувши ці слова, молодий воїн знову вставив меч у піхви. «А оце і є небеса», − промовив старий.

     Подеколи кожен із нас у розмові з кимось має іншу точку зору й хоче довести свою правоту будь-що. Іноді, в такій суперечці немає нічого поганого, але часом це може перетворюється на справжню відкриту боротьбу.

 

error: Content is protected !!